Сьогодні мало отримати вищу освіту — потрібно відстояти свою професію на ринку праці. Що спільного між ринком освіти та ринком праці? Спільні «застійні явища»: відсутність аналізу і прогнозу про кількість та кваліфікацію необхідних економіці працівників, відсутність гнучкої системи визначення кваліфікації, а також ефемерний зв’язок вузів із потенційними роботодавцями для своїх випускників. Зараз незрозуміло, як влаштовуються на роботу молоді юристи та економісти, що їх у країні надлишок, а також інженери, на чиї спеціальності в університетах завжди недобір.

За даними Державної служби зайнятості, у першому півріччі 2012 року в неї на обліку перебувало 31697 випускників вузів (для порівняння: у 2011 році їх було 55603). Оскільки молоді люди взагалі-то неохоче стають на облік як безробітні, рятуючись підробітками і вважаючи себе «самозайнятими», це досить велика цифра. Всього службою у першому півріччі 2012 року зареєстровано 17022 професіонали в галузі архітектури та інженерної справи, потреба в яких у роботодавців становить 10569 чоловік, змогли влаштуватися на роботу 5086 осіб, відповідно, на одне вільне робоче місце претендує дві людини. Незайнятих професіоналів у сфері правознавства, прокурорського нагляду, правосуддя та правоохоронної діяльності виявилося 8831, потреба роботодавців у співробітниках становила 2800 осіб, змогли працевлаштуватися 1757 осіб, на одне вільне робоче місце претендують три людини. Серед професіоналів у галузі комп’ютеризації стали на облік як незайняті 3604 людини, потреба серед роботодавців у співробітниках становила 2158 осіб, влаштувалися на роботу 998 осіб, на одне вільне робоче місце претендують дві людини. На цьому тлі далеко не райдужними видаються трудові перспективи випускника вузів.

Недавно довелося почути від одного соціального психолога, що ми перебуваємо в ліберальній моделі ринку, коли він сам себе регулює, — ми випускаємо спеціаліста і вважаємо, що, хоч ми й не забезпечили його роботою, він сам якось упорається… Так воно й буває: люди влаштовуються — не в цій країні, то в іншій, не за основною спеціальністю — то за суміжною. Тому нашому ринку потрібна якась якісна модель саморегулювання…

Прикметно, що на першому місці серед найпопулярніших у новоспечених першокурсників спеціальностей, судячи з результатів вступної кампанії (за даними Міністерства освіти і науки, молоді та спорту), виявилася… філологія (у міністерстві припускають, що іноземні мови). На цю спеціальність надійшли 101984 заяви від охочих стати бакалавром і навчатися на стаціонарі. На другому місці правознавство — 64393 заяви, на третьому менеджмент — 59857 заяв. Далі йдуть: фінанси та кредит — 57381 заява, економіка підприємства 44395 заяв, облік і аудит — 41393 заяви, комп’ютерні науки — 30037 заяв, туризм — 25924 заяви, маркетинг — 24383 заяви і комп’ютерна інженерія — 22796 заяв.

Серед найменш популярних напрямів підготовки бакалаврів — рибництво (60 заяв), фотомистецтво (61 заява), естрадно-циркове мистецтво (71 заява). На «почесному» п’ятому місці в цьому списку хімічна інженерія — на цю спеціальність надійшло 136 заяв абітурієнтів.

І навряд чи слід чекати «прориву» від абітурієнтів, навіть найбільш «просунутих», коли в країні не розвивається виробництво.

Влада не усуне дисбаланс

Зрозуміло, що питання усунення дисбалансу між ринком освіти і ринком праці вирішиться не в чиновницьких кабінетах, а в середовищі вчених та роботодавців. На запитання, наскільки система освіти відповідає потребам ринку трудових ресурсів і чи є на цьому ринку дисбаланс, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту відповіло сухо. За даними департаменту вищої освіти, сучасний стан невідповідності випуску спеціалістів реальним потребам ринку праці і надвиробництво спеціалістів із окремих напрямів зумовлене впливом багатьох чинників: відсутністю чіткого й фінансово обґрунтованого плану розвитку економіки та бурхливими змінами на ринку праці; масовою приватизацією об’єктів державної власності; існуванням мережі вузів різних форм власності. На сьогодні не повністю задіяно ринкові механізми, осторонь цих процесів залишаються більшість підприємств і підприємців, які лише епізодично здійснюють замовлення на випускників вузів. У міністерстві вважають, що проблеми вирішуються тоді, коли посилюється владна вертикаль: проводиться робота з оптимізації мережі вузів, з поступовою передачею вузів у підпорядкування міністерства, а централізація управління вищою освітою має забезпечити економічну ефективність функціонування системи вищої освіти.

Але будь-яка централізація чиновницьких зусиль абсолютно не передбачає підвищення якості освіти, чи не так?

— Система вищої освіти в країні не розвивається з радянських часів, а мімікрує, — каже президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Квіт. — Вона залишається радянською. А за якість освіти повинні боротися самі університети, як і за якість обов’язкових наукових досліджень. Нам необхідна реальна університетська автономія. Звісно ж, система вищої освіти сьогодні не відповідає потребам ринку праці. Щоб змінити ситуацію, треба не грузнути в дрібницях, а ефективно змінювати систему. Законопроект «Про вищу освіту», розроблений нашою робочою групою на чолі з академіком, ректором НТУ «КПІ» Михайлом Згуровським, створить для системи вищої освіти нову реальність.

Законопроект справді прогресивний. Чого варта сама ідея про створення Національного агентства з якості вищої освіти як незалежного постійно діючого колегіального органу. Воно має формувати вимоги до системи забезпечення якості вищої освіти, проводити ліцензійну експертизу на предмет видачі вузам ліцензій на здійснення освітньої діяльності, а також затверджувати стандарти вищої освіти, розроблені відповідними галузевими експертними радами агентства із залученням вузів, роботодавців та їх об’єднань, наукових установ, експертів тощо.

Саме у стандартах уся річ. Буде випускник вузу безробітним чи ні, залежить від якості освіти, практики і здібностей. Як з’ясувалося, професійні якості у світі вимірюються і стандартизуються.

Дефіцит фахівців — відсутність виробництва

Дисбаланс між потребами ринку праці і якістю освіти випускників українських вузів став однією з тем дослідження в рамках проекту «Рейтинг вузів „Компас-2012“, ініційованого і профінансованого компанією „Систем Кепітал Менеджмент“ за сприяння благодійного фонду Ріната Ахметова „Розвиток України“.

Про природу цього дисбалансу розповідає координатор проектів Київського міжнародного інституту соціології Андрій Кашин.

— Судячи з українських даних, а також із даних колишнього радянського простору, існує певний дисбаланс між якістю освіти тих спеціалістів, яких готує система вищої і середньої спеціальної освіти, та потребами ринку праці. Ця проблема актуальна і для всього світу, але там багато зусиль докладають до усунення зазначеного дисбалансу: проводять різноманітні дослідження, роблять різнопланові короткострокові і довгострокові прогнози щодо того, які кваліфікації знадобляться ринку в цілому і певним секторам цього ринку, — так, у Євросоюзі для всіх двадцяти семи країн створено прогнози зайнятості тих або інших спеціалістів в економіці. Там також є секторальні об’єднання роботодавців, що регулюють низку питань, пов’язаних з вищою освітою.

В Україні робота на цьому напрямі поки що не систематична, розвивається переважно за рахунок приватних ініціатив окремих представників бізнес-спільнот. Приміром, компанія СКМ недавно реалізовувала проект під назвою «Дискусійний клуб», метою якого було поліпшення взаємодії бізнесу та вищих навчальних закладів. У рамках цього проекту зустрічалися представники бізнесу, вузів і місцевої влади — вони намагалися знайти ефективні практики розвитку співпраці.

Безперечно, роботодавці повинні брати участь у розробці професійних стандартів, цікавитися процесом підготовки фахівців для своєї галузі і, можливо, брати в ньому участь. У такому разі їхні скарги на систему освіти і на її «продукцію» будуть цілком обґрунтованими. Поки що більшість роботодавців (із зовсім малої кількості тих, хто робить якісь кроки назустріч) налагоджують зв’язки з конкретними вузами і домовляються про підготовку фахівців під вимоги конкретного підприємства, але ця робота не має систематичного, масштабного характеру.

— Цікаво, кому з випускників вузів найважче знайти роботу? Мабуть, інженерам.

— Прикметно, що людям із технічною освітою легше знайти роботу, ніж гуманітаріям. Об’єктивно для спеціалістів інженерно-технічного напряму в нас небагато робочих місць, а відповідно — немає особливих перспектив, однак зайнятих серед них більше. Водночас спеціалісти інженерно-технічного напряму менше працюють за спеціальністю. А це означає, що серед них має бути багато тих, хто влаштовується на суміжні посади або перекваліфіковується, — був інженером, став програмістом. Крім того, затребувані на ринку праці IТ-спеціалісти.

— Чому мало людей вступають на інженерно-технічні спеціальності?

— Вони не особливо престижні, і держава не проводить комплексної політики підвищення їх престижу. З одного боку, використовується такий інструмент, як держзамовлення, — зменшується державне фінансування навчання на популярних сьогодні юридичних та економічних спеціальностях і збільшується держзамовлення для технічних напрямів підготовки. Якщо говорити про вищу освіту, то, за даними МОНМС, у 2012 році істотно — порівняно з 2011 роком — збільшено обсяг прийому за держзамовленням на такі напрями підготовки, як електроніка (майже на 34%), енергетика та енергетичне машинобудування (на 14,5%), радіотехніка, радіоелектронні апарати, зв’язок (майже на 25%), металургія і матеріалознавство (на 64%), машинобудування і металообробка (майже на 28%), хімічні технології та інженерія (на 46%), авіаційна і ракетно-космічна техніка (на 44%), транспорт і транспортна інфраструктура (на 32%). Держава з допомогою цього механізму привертає увагу до технічних спеціальностей. Але не проводиться інформаційна кампанія з підвищення престижу технічної освіти. До того ж навчатися на технічних спеціальностях досить складно, потрібно мати відповідну математичну підготовку.

— Яка перспектива відкривається сьогодні перед випускниками вузів? Вимушена перекваліфікація чи все ж таки «переучування» професії на практиці?

— За результатами опитування випускників, яке проводиться в рамках щорічного проекту «Рейтинг вузів „Компас-2012“ (опитуються випускники п’яти напрямів: юридичного, IТ, бізнес-економічного, інженерно-технічного та архітектурно-будівельного), у 2011 році постійну роботу на час опитування мали 77% випускників, у 17% ніколи не було постійної роботи тривалістю більше шести місяців. 6% опитаних мали досвід роботи, але на момент опитування не працювали. Найвищий рівень безробіття зафіксовано серед молодих фахівців архітектурно-будівельних спеціальностей: серед них у 26% ніколи не було постійної роботи, 6% колись мали роботу, але на час опитування не працювали, 67% на момент опитування мали постійну роботу. Цікаво, що серед спеціалістів інженерно-технічного напряму 82% випускників мали постійну роботу, 4% мали роботу раніше і 14% ніколи не мали постійної роботи. Крім того, часто ці випускники влаштовуються на роботу не за фахом, що свідчить про їхню високу професійну мобільність. Можна припустити також, що в їхньому професійному середовищі нижча конкуренція, оскільки під час вступу до вузів нерідко буває недобір, і для цих спеціальностей характерний високий показник відрахувань.

Близько третини (32%) молодих спеціалістів, які закінчили навчання у вузах приблизно за півроку до опитування, ніколи не мали постійної роботи, 60% були працевлаштовані на постійній основі. Уже серед випускників 2009 року виявилося тільки 14% тих, хто ніколи не мав постійної роботи. А ті, хто закінчив навчання понад два роки тому, на момент опитування були працевлаштовані в абсолютній більшості.

У 2011 році за фахом працювало трохи більше половини (53%) опитаних випускників із досліджуваних нами напрямів. Найбільше працевлаштованих за фахом серед юристів (64%), трохи менше — серед спеціалістів бізнес-економічного (50%), інженерно-технічного (48%) та архітектурно-будівельного (44%) напрямів.

Сучасний ринок праці вирізняється підвищеною професійною мобільністю, оскільки в умовах динамічної економіки деякі спеціальності зникають, інші з’являються. Однією з відповідей на мінливий ринок праці є «програми навчання протягом усього життя» (lifelong learning), які активно розвиваються в країнах ЄС. В Україні також є низка нормативних документів для впровадження такої освіти, але поки що це на рівні декларацій.

— Я знаю, що ви проводили опитування серед випускників вузів та представників компаній-роботодавців на тему досвіду працевлаштування, професійних навичок і компетенцій випускників. У 2012 році було опитано представників 845 великих та середніх компаній-роботодавців і 1156 випускників із 232 вузів України. Які вимоги до випускників ставлять роботодавці?

— Насамперед вони відзначають, що навряд чи в Україні знайдеться бодай один роботодавець, який був би повністю задоволений якістю підготовки випускників. Як правило, найнявши на роботу молодого спеціаліста, роботодавець ще кілька років навчає його, вкладаючи в цю «доробку» час і кошти. За оцінками і роботодавців, і випускників, найкращим свідченням ефективності роботи університету є практична цінність та відповідність освітніх послуг потребам ринку праці, а показники наукової діяльності і впливу на громадське життя відходять на другий план. Справді, роботодавці відчувають потребу в прикладних знаннях випускників, тоді як вузи зосереджуються на їх теоретичній підготовці, — і відрив практики від теорії тут величезний.

На думку роботодавців, найважливіші якості молодих працівників — практично-професійні навички, уміння вирішувати проблемні ситуації та досвід роботи з клієнтами, і саме цього останнім найчастіше не вистачає. На брак у нинішніх випускників практичних навичок скаржилися 61% усіх роботодавців, на невміння вирішувати проблемні ситуації вказали 38%, 32% опитаних відповіли, що молодим спеціалістам бракує навичок роботи з клієнтами. Окрім цього, на думку чверті роботодавців, у молодих фахівців недостатній рівень знання іноземних мов, досвіду письмового та усного спілкування, менеджерських і аналітичних навичок, а також теоретичних знань за фахом. Причому недостатню компетентність молодих спеціалістів найгостріше відчувають великі підприємства.

Близько чверті роботодавців (26%) вказали, що за останні п’ять років якість підготовки випускників в українських вузах погіршилася, 30% вважають, що не змінилася, і 20% відзначили поліпшення якості їх підготовки.

Характерно, що самі випускники не завжди адекватно оцінюють, яких навичок їм бракує. Так, найбільша кількість (46%) випускників вважають, що їм бракує знання іноземних мов. Чверть (25%) відчувають брак практичних професійних навичок, 13% — менеджерських навичок і досвіду роботи з клієнтами, 9% — аналітичних навичок. Тільки 8% випускників визнають, що їм не вистачає вміння вирішувати проблемні ситуації (хоча брак таких навичок у випускників відзначили 38% роботодавців). Ще менше випускників усвідомлюють, що їм бракує теоретичних знань, досвіду писемного та усного спілкування, хоча кожен п’ятий роботодавець відзначає дефіцит цих якостей у випускників. Водночас випускники мають свою думку про те, які найважливіші навички потрібні роботодавцям. Їх три: практичні професійні навички (їх відзначив 51% опитаних), роботи з комп’ютером (39%), роботи з клієнтами (35%) і знання іноземних мов (33%). Тим часом роботодавці демонструють інші пріоритети: від молодих фахівців вони насамперед вимагають, окрім важливих для 60% опитаних професійних навичок, уміння вирішувати проблемні ситуації (39%) і навичок роботи з людьми (28%). При прийомі на роботу роботодавці насамперед звертають увагу на креативність молодого спеціаліста, його здатність аналізувати інформацію, системність мислення, здатність до самоосвіти (54%), стресостійкість, гнучкість, ініціативність, відповідальність (51%), рівень розвитку практичних навичок за фахом (47%) і рівень розвитку комунікативних навичок (37%).

Серед вад сучасної освіти роботодавці називають відсутність у самих викладачів практичного досвіду роботи, доступу до новинок ринку в їхній сфері, а також формальний підхід до проходження студентами практики і застаріле обладнання у вузах. Тому необхідні зміни, які повинні прийти у сферу вищої освіти в країні, — це збільшення практичної складової в освітньому процесі та оновлення матеріально-технічної бази вузів. Необхідно поглиблювати співпрацю між вузами і бізнесом, а це — залучення працівників компаній до проведення лекцій і семінарів, студентські та викладацькі практики на базі компаній.

Серед вузів, чиїх випускників найчастіше беруть на роботу в опитані компанії, більшість представляють Київ — це НАУКМА, Київський національний університет ім. Т.Шевченка, НТУ «КПІ», КНЕУ, НАУ. А, за результатами «Рейтингу вузів „Компас-2012“, перше місце серед найуспішніших вузів стабільно утримує Національний технічний університет „Київський політехнічний інститут“, далі йдуть: Київський національний університет ім. Т.Шевченка, Національний університет „Києво-Могилянська академія“, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Національний університет „Львівська політехніка“, Київський національний університет будівництва і архітектури.

Як об’єднати ринок освіти з ринком праці

У сфері вищої освіти сьогодні не обійтися без розробки професійних стандартів, — вони є основою для розробки кваліфікацій на ринку праці. Розповідає менеджер проектів компанії «Систем Кепітал Менеджмент» Наталя Гнилицька:

— Більшість характеристик професій, які діють в Україні, перелік вимог до їхніх представників затверджувалися ще в радянські часи. Розробляли їх методисти системи освіти — люди, зазвичай недосить обізнані з плинними потребами реального сектору економіки. Сьогодні, на мою думку, головна роль у формуванні вимог до кваліфікації працівників повинна належати бізнесу, оскільки в цій сфері чіткіше розуміють, на яких його кращих практиках мають базуватися професійні стандарти. Більше того, з цілої низки спеціальностей сьогодні може забезпечити підготовку викладачів тільки бізнес.

Саме тому СКМ спільно з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту, Конфедерацією роботодавців України та Британською радою в Україні ініціювала у 2011 році проект зі створення сучасних професійних стандартів — свого роду паспортів професій. У цих паспортах буде чітко написано, що повинен знати і вміти спеціаліст у певній професії, щоб роботодавець був готовий узяти його на роботу, забезпечивши достойну зарплату і можливості для кар’єрного зростання. На сьогодні нами розроблено професійні стандарти за такими професіями: металургія (інженер конвертерного виробництва, майстер конвертерного виробництва, сталевар конвертера, підручний сталевара конвертера), енергетика (інженер-електрик в енергетичній сфері, інженер-електромеханік гірничий), журналістика (журналіст мультимедійних видань засобів масової інформації, редактор мультимедійних видань засобів масової інформації). На підставі цих паспортів професій Міністерство освіти за підтримки роботодавців формуватиме систему кваліфікацій, а вузи і ПТУ — навчальні програми.

— Як розроблялися ці стандарти, і хто запроваджуватиме їх поряд із новими освітніми стандартами у вузах?

— Для розробки паспортів професій було створено робочі групи на підприємствах, — вони проаналізували, що робить успішний працівник на реальному підприємстві, які навички і знання він має. Потім із них вибрали найважливіші і сформували паспорт професії, або профстандарт. Щоб цей стандарт влаштовував усю галузь, він був представлений найбільшим роботодавцям галузі, і вони внесли до нього зміни. Після галузевого узгодження профстандарти було передано робочій групі вузів, яку створило Міністерство освіти і науки, молоді та спорту. Найскладніша частина роботи — трансформація вимог бізнесу у програми навчання, які дадуть випускникам необхідні знання та навички. Це не означає, що вища освіта звузиться до потреб виробництва, але випускникам усе ж таки легше буде знайти собі застосування на реальному ринку праці. Нові освітні стандарти саме й формуються з урахуванням його потреб. А запроваджуватимуть їх викладачі. У випадках, коли для модернізації навчальної програми знадобиться стажування викладача на підприємстві, це буде забезпечено в рамках проекту. У майбутньому вузи зможуть отримувати замовлення на прикладні наукові дослідження для підприємств-партнерів.

Однак просто розробити галузеві профстандарти — замало, з часом вони потребуватимуть оновлення. Успіх проекту залежатиме не тільки від зусиль партнерів, а й від готовності викладачів пілотних вузів навчатися самим і по-новому навчати своїх студентів.

Роль замовника і партнера на ринку освіти мають відігравати роботодавці, оскільки зараз бізнес власним коштом доучує молодих співробітників. У Європі роботодавці беруть участь у формуванні освітніх стандартів, у роботі системи контролю якості вищої освіти, беруть участь у викладанні, читаючи лекції, даючи студентам можливість пройти практику або провести дослідження на замовлення підприємства.

Для того щоб успішно вписатися у професію, сучасним випускникам вузів потрібно мати не просто необхідні професійні навички, а такі, які роботодавець зможе «зважити» й «виміряти». Така відкрита і гнучка система оцінки класу професіонала давно й успішно діє у Великобританії.

Розповідає менеджер із проектів і партнерських зв’язків Британської ради в Україні Олена Горшенєва:

— Насамперед, на ринку освіти і праці в Британії діють галузеві ради (Sector Skills Councils), усього їх сьогодні налічується 21. Це експертно-аналітичні центри, створені роботодавцями для побудови такої національної системи професійних умінь, яка б максимально відповідала потребам ринку праці. Вони здійснюють зв’язок галузі з державою, соціальними партнерами та системою професійної освіти. Ліцензовані урядом, галузеві ради проводять серйозні дослідження ринку праці і прогнозують його розвиток з погляду потреб у професійних уміннях. Вони допомагають виробництвам у пошуку нових рішень для забезпечення їх кваліфікованими кадрами, стимулюють інвестиції з боку держави і роботодавця в навчання персоналу та створення нових робочих місць. Робота над поліпшенням якості трудового потенціалу має стратегічне значення, оскільки сприяє економічному зростанню окремих підприємств і галузей у цілому.

Найважливіша сфера діяльності галузевих рад — створення та оновлення національних професійних стандартів. На основі профстандартів відбуваються прийом на роботу, атестація персоналу, планування підвищення кваліфікації та кар’єрного зростання, побудова навчальних модулів і нових кваліфікацій. Галузеві ради пропонують вільний доступ до бази даних із профстандартів, а також надають інформацію про кар’єрні позиції в галузі, їх кваліфікаційний рівень та можливості, які пропонує чинна система освіти для отримання необхідної кваліфікації.

Цікаво, що у створенні професійних кваліфікацій усіх рівнів складності, від першого до восьмого в термінах Європейської рамки кваліфікацій, беруть участь роботодавці. Вони або створюють і присуджують кваліфікації самі (за наявності права на таку діяльність), або тісно співпрацюють із кваліфікаційними центрами, які займаються створенням та присвоєнням професійних кваліфікацій різного профілю і рівня складності. Хоч університети мають право присвоювати ступені своїм випускникам (п’ятий-восьмий рівні кваліфікацій за Європейською рамкою кваліфікацій), останнім часом помітно посилюється взаємодія академічного університетського середовища з роботодавцями, оскільки всі сторони усвідомлюють необхідність для випускників мати таку кваліфікацію, яка дозволить їм знайти достойну роботу.

Як британці оцінюють кваліфікації потенційних працівників? Кваліфікаційна програма зазвичай складається з кількох навчальних модулів, які різняться характером діяльності, а також рівнем її складності. Стандартизоване оцінювання досягнутих результатів за кожним із модулів допомагає побачити профіль володіння спеціальністю кожного окремого індивіда. Наприклад, якщо програма підготовки інженера не забезпечує достатньої виробничої практики, то це буде чітко відображено у заявлених результатах навчання, а отже — у присвоєній кваліфікації.

У Великобританії діє нова загальнонаціональна рамка кваліфікацій, що побудована відповідно до принципів Європейської рамки і враховує як національні особливості освітніх систем чотирьох складових Об’єднаного Королівства, так і відмінності академічної і професійної освіти. Якість освіти визначається тим, яке середовище навчання та досвід пропонує освітня програма здобувачу кваліфікації або ступеня.

У нас у вузах із радянських часів існують освітньо-кваліфікаційні характеристики і програми, але немає засобів діагностики, тобто інструментів оцінювання, і «живих» професійних стандартів, які б змінювалися в часі й чітко реагували на технологічні та сутнісні зміни на ринку праці. Технологічно освіта має бути прозорою і надійною. З іншого боку, роботодавці мусять добре знати свої нинішні і майбутні потреби: які види виробництва зникають, які виникають, які вміння персоналу дозволять виробництву бути гнучким та конкурентоспроможним. Нам потрібні нові інституції і спеціалісти, котрі б забезпечували такі важливі функції, як дослідження ринку праці, побудова кваліфікацій на основі професійних стандартів, стандартизоване оцінювання результатів навчання як обов’язкова умова для присвоєння кваліфікації. Поки що в нас цього немає, як і зрозумілих механізмів взаємодії ринку праці, освіти та держави.

Ірина Кириченко «Дзеркало тижня. Україна»