Пресреліз підготовлений виконавчим директором КМІС Антоном Грушецьким

Упродовж 15 травня-3 червня 2025 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки «Омнібус», до якого за власною ініціативою додав запитання про рівень оптимістичних / песимістичних настроїв щодо майбутнього України і єдності українців. Методом телефонних інтерв’ю (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням) у всіх регіонах України (підконтрольна Уряду України територія) було опитано 1011 респондентів. Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України, яка контролювалася Урядом України. До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролюються владою України (водночас частина респондентів – це ВПО, які переїхали з окупованих територій), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.

Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,3) не перевищувала 4,1% для показників, близьких до 50%, 3,5% для показників, близьких до 25%, 2,5% - для показників, близьких до 10%, 1,8% - для показників, близьких до 5%.

За умов війни крім зазначеної формальної похибки додається певне систематичне відхилення. Фактори, що можуть впливати на якість результатів в умовах «воєнного часу», наводилися раніше КМІС.

Загалом, ми вважаємо, що отримані результати все одно зберігають високу репрезентативність та дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої населення.

КМІС продовжує досліджувати, наскільки оптимістичними / песимістичними є українці. Зокрема, за останні декілька років КМІС регулярно ставив запитання, чи йдуть українці до єднання / розколу, а також запитання, яким українці бачать майбутнє України через 10 років – як процвітаючої країни-члена ЄС чи, навпаки, як зруйнованої країни із значним відтоком населення.

Востаннє КМІС ставив ці запитання в грудні 2024 року і загалом ми розраховували повторювати їх щороку. Водночас враховуючи динаміку першого півріччя 2025 року (особливо в контексті нових відносин із США), ми вирішили в нашому опитуванні в травні-червні 2025 року дізнатися, що зараз думають українці.

На графіку 1 нижче наведені дані, як українці відчувають єднання (чи роз’єднання) у суспільстві. Порівняно з груднем 2024 року з 53% до 61% стало більше тих, хто вважає, що українці долають суперечності та йдуть шляхом до згуртованої нації. Переважно це відбувалося за рахунок зниження частки тих, хто мав невизначені погляди (з 14% у грудні 2024 року до 7% зараз).

Разом з цим третина населення (33% зараз і рівно стільки ж було в грудні 2024 року) вважають, що внутрішні суперечності поглиблюються і українці йдуть до розколу.

Графік 1. А як Ви оцінюєте єднання серед українців і долання суперечностей?

* У 2020 через інакший суспільно-політичний контекст формулювання були змістовно близькими, проте дещо відмінними: «Україна як країна зшивається, іде шляхом об'єднання» і «Україна як країна розвалюється, іде до розколу».

На графіку 2 нижче дані наведені щодо того, якою українці бачать Україну через 10 років. З жовтня 2022 року ми спостерігаємо стабільне зниження частки тих, хто поділяє оптимістичний погляд на майбутнє України. Проте ще в грудні 2024 року більшість усе-таки вважали, що через 10 років Україна буде процвітаючою країною-членом ЄС.

Утім, між груднем 2024 року і травнем-червнем 2025 року відбувалися принципові зміни в громадських настроях і наразі вже тільки 43% оптимістично оцінюються майбутнє країни (зниження з 57%). Натомість з 28% до 47% стало більше тих, хто вважає, що через 10 років Україна буде зруйнованою країною із значним відтоком населення. Уперше ми фіксуємо, що частка песимістів перевищила частку оптимістів.

            Графік 2. Яким Ви бачите майбутнє України через 10 років?

Окремо зазначимо, що в грудні 2024 року відповіді на два запитання були зкорельовані – ті, хто бачили більше єднання в суспільстві, також були більш оптимістичні і щодо майбутнього країни. У травні-червні 2025 року кореляції вже немає. Так, серед тих, хто вважає, що суспільство йде до єднання, 43% є оптимістами і 47% є песимістами. Серед тих, хто бачить рух до розколу, показники майже ідентичні – 44% є оптимістами і 48% є песимістами.

У таблиці відповіді наведені в розрізі регіону проживання респондентів[1]. У всіх регіонах є тенденція до зростання частки тих, хто бачить рух до єднання. І водночас у всіх регіонах стало більше песимістів в контексті сприйняття майбутнього України.

Причому між регіонами відмінності доволі незначні (тобто рівні оптимізму / песимізму досить подібні у всіх регіонах).

Таблиця 1. Чи йдуть українці до єднання і якою бачать Україну через 10 років у розрізі регіону проживання

Як і в грудні 2024 року, ті, хто довіряють Президенту, краще оцінюють єднання в суспільстві.

Проте щодо оцінки майбутнього країни через 10 років, то зв’язок мав місце у грудні 2024 року, але вже став значно слабшим (і оберненим за напрямком). Так, серед тих, хто довіряє Президенту,  41% оптимістично оцінюють майбутнє країни, а серед тих, хто не довіряє Президенту – 48%.

Причому порівняно з груднем 2024 року найбільші зміни відбулися в сегменті тих, хто довіряє Президенту. Серед тих, хто не довіряє Президенту, показники в травні-червні 2025 року майже такі ж, як і були в грудні 2024 року. А серед тих, хто в грудні 2024 року довіряв Президенту, 71% оптимістично дивилися в майбутнє країни. А зараз показник серед них знизися до 41%.

Таблиця 2. Чи йдуть українці до єднання і якою бачать Україну через 10 років у розрізі того, чи вони довіряють / не довіряють Президенту В. Зеленському

Можна припустити, що показники оптимізму / песимісти пов’язані із довірою Західним партнерам. У випадку єднання / розколу є зв’язок із сприйняттям політики Європи щодо України. Так, ті, хто відчувають продовження підтримки від Європи, 76% бачать рух до єднання. Натомість серед тих, хто вважає, що Європа втомилася і підтримка слабне – лише 32% (а більшість вважають, що країна йде до розколу). При цьому щодо США такого зв’язку немає – незалежно від сприйняття політики США більшість бачать рух до єднання.

Водночас оцінка майбутнього України майже не пов’язана із тим, відчувають українці чи ні підтримку від Європи / США. Так, наприклад, серед тих, хто відчуває послідовну підтримку Європи 48% оптимістично дивляться в майбутнє і 44% є песимістами. А серед тих, хто вважає, що Європа вже не підтримує сильно Україну, показники майже ідентичні – відповідно, 45% оптимістів і 46% песимістів.

Таблиця 3. Чи йдуть українці до єднання і якою бачать Україну через 10 років у розрізі сприйняття політики Європи / США щодо України

У грудні 2024 року ми також ставили запитання, чи можна очікувати від Президента Д. Трампа справедливий мир для України. Серед тих, хто вважав, що так, 73% оптимістично дивилися в майбутнє країни. Серед тих, хто, навпаки, очікував несправедливий мир – 43%. У травні-червні 2025 року ми це запитання не ставили, але ставили запитання, добре чи погано для України, що Д. Трамп є Президентом США. І серед тих, хто вважає, що добре, частка оптимістів – 41%. Серед тих, хто вважає, що погано – майже такий самий показник (43%).

Можна припустити, що у грудні 2024 року багато людей зберігали оптимізм через Д. Трампа, але перше півріччя 2025 року могло значною мірою розвіяти їх надії.

У таблиці нижче ми пропонуємо подивитися на українських оптимістів і песимістів під іншим кутом зору. Так, ми пропонуємо подивитися, як вони відрізняються між собою у питаннях війни і миру, а саме – скільки готові терпіти війни та наскільки прийнятними є різні варіанти територіальних поступок. Тобто в цьому випадку за 100% ми беремо, наприклад, тих, хто через 10 років оптимістично оцінює майбутнє країни, і порівнюємо з тими, хто оцінює майбутнє песимістично.

Отже, якщо говорити про оцінку руху до єднання / розколу, то ті, хто бачать єднання, демонструють значно вищу готовність до продовження опору. Наприклад, серед них 72% готові терпіти війну стільки, скільки буде треба (проти 40% серед тих, хто бачить рух до розколу), а 83% проти офіційного визнання будь-яких українських територій частиною Росії (серед тих, хто бачить рух до розколу – 46%).

Проте у випадку оптимістів / песимістів щодо майбутнього України через 10 років, то відмінності переважно непомітні. Тобто і ті, хто бачать Україну процвітаючою країною-членом ЄС, і ті, хто бачать Україну зруйнованою країною, демонструють переважно подібний (і високий) показник готовності до продовження опору та в однаковій мірі відкидають неприйнятні територіальні вимоги.

            Таблиця 4. Скільки готові терпіти війну і готовність до територіальних поступок серед тих, хто вважає, що країна рухається до демократії / авторитаризму

А. Грушецький, коментарі до результатів опитування:

Послаблення віри в щасливе майбутнє країниє безумовно тривожною тенденцією, оскількизначною мірою нинішня війна та пов’язані із нею втрати сприймаються як «інвестиція» в те, щоб потім Україна та українці змогли нарешті пожити нормально. «Золота ера» для післявоєнної України є важливою частиною справедливості, якої так прагнуть українці після всіх цих втрат та руйнувань. Чим менше українці будуть вірити, що Україна дійсно на шляху до перетворення на процвітаючу країну-члена ЄС, тим слабшою буде наша стійкість і здатність мобілізовувати ресурси на опір ворогу.

Водночас ми бачимо, що українці зберігають волю до продовження опору Росії і не збираються капітулювати незалежно від того, оптимістично чи песимістично вони оцінюють майбутнє країни. Проте важко сказати, чи ріст песимізму щодо майбутнього країни у певний момент не трансформується у вищу готовність до капітуляції. Тому за цими настроями важливо спостерігати та протидіяти ним (тим більше точно можна очікувати, що Росія спробує скористатися ними).  

Додаток 1. Формулювання запитань з анкети

Яким Ви бачите майбутнє України через 10 років? РАНДОМІЗАЦІЯ ПОРЯДКУ

А як Ви оцінюєте єднання серед українців і долання суперечностей? РАНДОМІЗАЦІЯ ПОРЯДКУ