Пресреліз підготовлений виконавчим директором КМІС Антоном Грушецьким

Упродовж 1-8 березня 2026 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки «Омнібус», куди за власною ініціативою додав запитання про можливий референдум щодо мирної угоди. Методом телефонних інтерв’ю (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням) у всіх регіонах України (підконтрольна Уряду України територія) було опитано 1003 респонденти. Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України, яка контролювалася Урядом України. До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролюються владою України (водночас частина респондентів – це ВПО, які переїхали з окупованих територій), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.

Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,3) не перевищувала 4,1% для показників, близьких до 50%, 3,5% для показників, близьких до 25%, 2,5% - для показників, близьких до 10%, 1,8% - для показників, близьких до 5%.

За умов війни крім зазначеної формальної похибки додається певне систематичне відхилення. Фактори, що можуть впливати на якість результатів в умовах «воєнного часу», наводилися раніше КМІС.

Загалом, ми вважаємо, що отримані результати все одно зберігають високу репрезентативність та дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої населення.

В Україні та на міжнародному рівні продовжується дискусія щодо можливої мирної угоди та, зокрема, можливого референдуму для її підтвердження. У січні 2026 року ми вперше ставили запитання, як ставляться українці до такої ідеї (провести референдум щодо схвалення / відкидання мирної угоди)[1]. Зараз, на початку березня 2026 року, ми повторно поставили це запитання для оцінки динаміки настроїв за останні декілька місяців.

Водночас для більш широкого аналізу ми додатково поставили запитання, чи взагалі українці готові голосувати на такому референдумі, оскільки питання явки є одним із визначальних для оцінки його легітимності.

А також ми поставили експериментальне запитання про те, як би проголосували українці, у разі «специфічного» формулювання запитання, яке може бути винесе на голосування. У цьому випадку нашої метою не є моделювати реальне голосування (оскільки наразі немає предмету для референдуму і незрозумілі параметри його проведення). Натомість ми хочемо проілюструвати важливість того, як зрештою буде сформульоване запитання (якщо взагалі референдуму відбудеться), та які потенційно негативні наслідки / ризики це може мати.

На графіку 1 нижче наведені дані, як українці ставляться до ідеї референдуму. Відносна більшість українців підтримують ідею проведення референдуму, хоча є тенденція до погіршення ставлення до цієї ідеї. Так, порівняно з серединою січня 2026 року з 55% до 50% стало менше тих, хто підтримують таку ініціативу. Натомість з 32% до 40% стало більше тих, хто виступає проти.

Графік 1. Ви підтримуєте чи виступаєте проти проведення референдуму щодо мирної угоди?

КМІС з січня 2026 року ставить запитання, чи готові українці на виведення військ з Донбасу в обмін на гарантії безпеки від США і Європи. Останні опубліковані результати стосуються періоду на середину лютого 2026 року, і згідно з ними 57% українців вважали таку пропозицію категорично неприйнятною. Водночас 36% готові були її схвалити (хоча й переважно неохоче)[2]. У поточному опитуванні (проведеному зараз на початку березня) ми також ставили це запитання і невдовзі опублікуємо окремий пресреліз. Разом з цим нижче на графіку 2 наведені дані, як ставляться до ідеї референдуму ті, хто готові прийняти / категорично проти пропозиції обміну Донбасу на гарантії безпеки.

Як можна бачити, ідею референдуму значно більше підтримують ті, хто вже готовий схвалити виведення українських військ з Донбасу в обмін на гарантії безпеки. Серед них 71% позитивно ставляться до ідеї референдуму (проти – 25%).

Серед тих, хто категорично проти такої пропозиції щодо Донбасу, 39% підтримують ідею референдуму, 48% виступають проти, а 13% мають невизначене ставлення.

Графік 2. Ставлення до проведення референдуму щодо мирної угоди у розрізі готовності підтримати виведення українських військ з Донбасу в обмін на гарантії безпеки

Також ми ставили респондентам запитання, чи вони самі готові проголосувати на такому референдумі.

31% респондентів відповіли, що вони точно взяли би участь у референдумі у разі його проведення. Ще 33% відповіли, що скоріше візьмуть участь. Тобто загалом 64% висловлюють готовність проголосувати, хоча з них лише половина твердо збираються це робити.

Третина респонденті (30%) зазначили, що скоріше чи точно ні не візьмуть участь у голосуванні.

Графік 3. Ви особисто будете чи ні голосувати на такому референдумі?

Крім цього, ті респонденти, які готові підтримати виведення військ України з Донбасу, у дещо більшій мірі готові і голосувати на референдумі. Так, серед них точно готові голосувати 35%, скоріше готові – 41% (разом – 76%).

Серед же тих, хто категорично проти такої «угоди», 29% точно будуть голосувати і ще 30% скоріше будуть голосувати (разом – 59%).

Графік 4. Готовність проголосувати на референдумі у розрізі готовності підтримати виведення українських військ з Донбасу в обмін на гарантії безпеки

У таблиці нижче готовність голосувати наведена в розрізі окремих соціально-демографічних категорій. Загалом рівень готовності голосувати на такому референдумі досить близький серед різних соціально-демографічних категорій.

Таблиця 1. Готовність проголосувати на референдумі у розрізі соціально-демографічних категорій

Наші дані репрезентують лише населення підконтрольних територій. Враховуючи, що значна частина населення закордоном і беручи до уваги фактори, які знижують готовність голосувати (наприклад, безпекові питання), є ризик низької явки і, як наслідок, відсутності легітимності. Про цю проблему одразу говорили українські фахівці і вона потребує уваги і Західних партнерів.

Закон України вимагає мінімальну явку в 50%+1 голос, проте відкритим є питання, до кого саме має рахуватися явка. Наприклад, чи в знаменник мають враховувати українці на тимчасово окупованих територіях? Чи будуть запроваджуватися якісь вимоги для реєстрації для українців закордоном (наприклад, можна в знаменник включати лише тих, хто пройшов певну реєстрацію – просто щоб штучно зменшити знаменник і таким чином підвищити явку)? Є і інші питання.

Причому навіть якщо будуть виконані легальні вимоги в 50%+1 голос, то у разі все одно низької явки (наприклад, 52%) є великий ризик, що громадськість не буде вважати голосування легітимним. Нагадаємо, що в 2019 році на президентських виборах у 1 турі явка склала 62%, на парламентських виборах – 49.8%. Враховуючи всі поточні проблеми, навряд чи варто очікувати вищу явку (а скоріше – значно нижчу).

Перш ніж перейти до результатів далі, ми маємо ще раз підкреслити, що ми не моделювати реальний сценарій референдуму, оскільки невідомі його параметри. Результати, які ми аналізуємо далі – це спосіб показати важливість формулювання запитання, яке може бути винесене на референдум.

В Україні останній закон про референдум був схвалений 2021 року (до цього – у 2012 році). Засновник КМІС, професор В. Паніотто неодноразово підкреслював, що відсутність статей, які би регулювати формулювання запитання, може призводити до суттєвих викривлень (див., наприклад, статтю «Обережно, референдум! Коли важливо, хто і як формулює запитання»[4] за 2019 рік або допис «Як отримати потрібний результат на референдумі»[5] за 2013 рік, але міркування цілком релевантні і для чинного закону 2021 року).

Натхненням для запитання нижче був референдум 2018 року у Північній Македонії. Фактично громадяни мали підтримати перейменування країни, що було важким моментом для ідентичності. Проте запитання було сформульовано наступним чином: «Чи схвалюєте ви членство в Європейському Союзі та НАТО, прийнявши угоду між Республікою Македонія та Грецькою республікою?». Тобто запитання включало в себе позитивні моменти (членство в ЄС і НАТО) та оминало згадки про важкі компроміси.

В Україні можливий аналогічний сценарій, коли запитання на референдумі буде сформульовано, щоб підкреслити переваги «мирної угоди» і «пом’якшити» складні поступки (чи взагалі не згадувати їх). Саме тому ми сформулювали такий експериментальний варіант: «Чи підтримуєте Ви встановлення миру шляхом схвалення угоди з США і Європою, яка передбачає: членство України в ЄС в 2027 році, територіальні компроміси, надійні гарантії безпеки та план економічної відбудови?». Як можна бачити, ми говорили про гарні речі: мир, членство в ЄС уже в 2027 році, надійні гарантії безпеки та відбудови (причому це все без якихось деталей). І лише мимохіть – про невизначені «територіальні компроміси». Тобто зазначене формулювання ніби відповідає опису «мирної угоди», але й при цьому страждає на неточності і може вважатися маніпулятивним.

Отже, у такому випадку, як можна бачити на графіку, 61% респондентів проголосували би «так», 10% – «ні» (решта – не голосували би чи не визначилися). У перерахунку до тих, хто прийде голосувати, 86% проголосували би за, а 14% – проти.

Графік 5. А якби на референдум винесли наступне запитання, ви би проголосували так, ні чи утрималися – не голосували би?

«Чи підтримуєте Ви встановлення миру шляхом схвалення угоди з США і Європою, яка передбачає: членство України в ЄС в 2027 році, територіальні компроміси, надійні гарантії безпеки та план економічної відбудови?»

Отже, можна отримати позитивний результат референдуму з «правильно» сформульованим запитанням. Тобто ми бачимо, що більшість українців відкидають виведення військ з Донбасу в обмін на гарантії безпеки (тим більше коли гарантії від США не виглядає переконливо). Але якщо ці всі моменти «не згадуються» чи «запаковуються» у гарні слова і акценти, це підвищує можливість отримати схвалення на всенародному волевиявленні.

Зрозуміло, що під час підготовчої кампанії та інформування багато чого буде прояснено для громадян, але в нинішній ситуації є високі ризики маніпуляцій з референдумом. Це має враховуватися і владою України, і українською громадськістю, і Західними партнерами України.

Додатково, на графіку нижче показано, що навіть серед тих, хто категорично проти обміну Донбасу на гарантії безпеки, 54% на такому референдумі готові проголосувати «так» (і лише 14% проголосували б «ні»).

Графік 6. Голосування на референдумі (із «специфічним» формулюванням запитання) у розрізі готовності підтримати виведення українських військ з Донбасу в обмін на гарантії безпеки

А. Грушецький, коментарі до результатів опитування:

Ідея референдуму продовжує викликати напружені дискусії, і не лише серед експертної спільноти. Водночас на момент написання цих рядків ми (КМІС та й українська громадськість загалом) досі не знаємо, чи ця ідея є реальним сценарієм, який обговорюється і до якого готується політичне керівництво, чи, наприклад, це лише дипломатичний хід України. В останньому випадку Україна демонструє свою відкритість до складних компромісів та готовність схвалити їх найбільш легітимними засобами, але практично не очікує, що це взагалі відбудеться через непримиренну позицію Росії (і її послідовний намір знищити Україну).

Зрозуміло, що в умовах екзистенційної війни та складних перемовин керівництво країни не може повністю розкривати реальну ситуацію, оскільки це може завдати суттєвої шкоди справі продовження опору російській агресії. Тобто наявність зазначеної невизначеності слід сприймати як необхідність в нинішніх умовах.

Разом з цим, якщо існує хоча би теоретична можливість проведення референдуму, необхідно також і обговорювати супутні виклики. Профільні експерти, наприклад, справедливо обговорюють технічну можливість організації референдуму в короткі строки та юридичну можливість (враховуючи вимоги законодавства) назвати це все «референдумом» (а не громадськими консультаціями чи ще чимось, що має нижчий статус, ніж референдум).

Ми як соціологи увагу звертаємо на вимір легітимності з точки зору громадської думки українців. Тобто законодавча база може бути, наприклад, швидко «адаптована» українським парламентом та іншими органами влади. Проте навіть якщо таке голосування буде відповідати «новому» законодавству, це не означає, що пересічні громадяни будуть вважати його легітимним (і тим більше вважати легітимним його результат).

І наше опитування засвідчує серйозні виклики і ризики щодо такого референдуму. Так, по-перше, сама ідея розділяє суспільство і ми не маємо консенсусу щодо взагалі доцільності його проведення. По-друге, є підстави очікувати на невисоку явку, яка до того ж може бути різною серед окремих груп населення. По-третє, є ризики маніпуляцій на рівні формулювання запитання, яке не буде достовірно відображати предмет референдуму. Це все разом може підірвати легітимність такого референдуму і якщо ці проблеми не будуть вирішені, то це може створити суттєву кризу в суспільстві після його проведення.

Додаток 1. Формулювання запитань з анкети

Ви підтримуєте чи виступаєте проти проведення референдуму щодо мирної угоди? ЗАЧИТАТИ. МІЖ ТВЕРДЖЕННЯМИ ДОДАВАТИ «ЧИ». РАНДОМІЗАЦІЯ ПОРЯДКУ

Ви особисто будете чи ні голосувати на такому референдумі? ЗАЧИТАТИ. РАНДОМІЗАЦІЯ 1-4 АБО 4-1

А якби на референдум винесли наступне запитання, ви би проголосували так, ні чи утрималися – не голосували би?

«Чи підтримуєте Ви встановлення миру шляхом схвалення угоди з США і Європою, яка передбачає членство України в ЄС в 2027 році, територіальні компроміси, надійні гарантії безпеки та план економічної відбудови?»