Пресреліз підготовлений виконавчим директором КМІС Антоном Грушецьким

Упродовж 17-23 лютого 2024 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки «Омнібус». Методом телефонних інтерв’ю з використанням комп’ютера (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням) опитано 1052 респонденти, що мешкають у всіх регіонах України (крім АР Крим). Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України, яка контролювалася Урядом України. До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролюються владою України, а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.

Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,1) не перевищувала 3,4% для показників, близьких до 50%, 3,0% для показників, близьких до 25%, 2,1% - для показників, близьких до 10%, 1,5% - для показників, близьких до 5%.

За умов війни крім зазначеної формальної похибки додається певне систематичне відхилення. Зокрема, якщо в травні 2022 року серед всіх опитаних нами респондентів 2,5-4% проживали на окупованих після 24 лютого територіях (і це відповідало відсотку тих, хто там проживає, бо генерація номерів телефонів була випадковою), то зараз через вимкнення окупантами телефонного зв’язку до вибірки не потрапило жодного респондента, які б наразі проживали в окупованих населених пунктах (разом з цим із загалом 1052 респондентів 33 респонденти до 24 лютого 2022 року проживали в населеному пункті, який зараз окупований). Важливо зазначити, що хоча погляди респондентів, які проживали в окупації, дещо відрізнялися, але при цьому загальні тенденції були досить подібні. Тобто неможливість зараз опитати таких респондентів істотно не впливає на якість результатів. Є й інші фактори, що можуть впливати на якість результатів в умовах «воєнного часу», які наводилися КМІС раніше.

Загалом, ми вважаємо, що отримані результати все одно зберігають високу репрезентативність та дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої населення.

Питання російської мови тривалий час використовувалося росією та окремими внутрішніми українськими суб’єктами (причому з різних частин політичного спектру, не винятково проросійськими силами) для дестабілізації українського суспільства, навіть попри те, що пересічні українці (зокрема, і російськомовні) серед переліку різних проблем завжди питання мови зараховували до найменш важливих. Брехливий наратив про утиски і обмеження російськомовних громадян також використовувався і досі використовується росією для обґрунтування вторгнення до України. При цьому за результатами нещодавніх опитувань КМІС 84% серед українців у цілому і зокрема 81% серед російськомовних громадян вважають, що утисків російськомовного населення немає (2023 рік).

Утім, ставлення до статусу російської мови після вторгнення зазнало значних змін. Так, різко зросла (у всіх регіонах) частка тих, хто вважає, що російську мову взагалі не варто вивчати в школах (у 2019 році таких було лише 8%, у 2023 році – уже 52%). З 1990-х років КМІС у різних формулюваннях цікавився, а яким має бути, на думку українців, статус російської мови в Україні. Одне із запитань ми ставили в 1997 році, 2013 році, 2015 році і повторно поставили в 2024 році. Так ми зможемо простежити динаміку ставлення з умовно 1990-х років до періоду до Революції Гідності, періоду після, а також періоду після повномасштабного вторгнення. Для кожного року дані охоплюють всю територію, яку на той момент контролював Уряд України. Це почасти може впливати на динаміку (тому що в 2015 і 2023 роках непідконтрольні території були тими, де до цього було і більше тих, хто хотів надання російській мові офіційного статусу). Проте в таблиці 1 буде наведена динаміка для окремих регіонів, яка показує, що дійсно відбулися кардинальні зміни у всіх регіонах.

Для забезпечення коректного аналізу динаміки ми використали ідентичне формулювання (хоча ми усвідомлюємо, що з 1990-х років суспільно-історичний контекст істотно змінилися і деякі елементи запитання можна було би адаптувати). Ми просили респонденти відповісти на запитання «А як Ви вважаєте, якою повинна бути державна політика стосовно російської мови в Україні? Російську мову - ...» і обрати один з трьох варіантів:

1. «потрібно усунути з офіційного спілкування у всій Україні»
2. «потрібно зробити другою офіційною мовою лише в тих областях, більшість населення яких цього бажає»
3. «потрібно зробити другою державною мовою в Україні»

У 2024 році ми респондентам, які обрали варіант №2, додатково ставили запитання «А Ви підтримуєте чи не підтримуєте, щоб російську мову зробили офіційною у саме Вашій області?». Важливо підкреслити, що ми запитували про російську мову у сфері офіційного спілкування (і не запитували про повсякденне побутове використання).

У 1997 році 18% виступали за усунення з офіційного спілкування російської мови. Водночас 36% вважали, що російська мова має бути офіційною в регіонах, де більшість цього бажають, а 39% вважали, що її взагалі варто зробити другою державною в країні. До 2013 року частка тих, хто виступав за усунення з офіційного спілкування, практично не змінилася (19%). При цьому ж стало значно менше тих, хто виступав за державний статус російської мови (28%), а натомість до 47% зросла частка тих, хто виступав за варіант, коли російська мова стає офіційною лише в регіонах, де більшість цього бажає.

Після Революції Гідності, у 2015 році, стало ще менше тих, хто виступав за державний статус російської мови (19%), і ще трохи зросла частка тих, хто підтримував офіційний статус в окремих регіонах, де більшість цього бажає (до 52%). Частка тих, хто виступав за взагалі усунення з офіційної сфери лишалася майже такою ж, як і до Революції (21%). (Між 2013 і 2015 роком зміни якраз значною мірою пояснюються тим, що до вибірки 2015 року не потрапили окуповані території, де висока частка виступали за державний статус російської мови.)

Зрештою, після повномасштабного вторгнення станом на лютий 2024 року переважна більшість українців – 66% – вважають, що російську мову потрібно усунити з офіційного спілкування. Лише 3% вважають, що російська мова має отримати статус другої державної. І 24% вважають, що російська мова може стати офіційною в регіонах, де більшість цього бажають.

Серед 24%, які підтримують офіційний статус в окремих регіонах, 15% при цьому проти того, щоб російська мова стала в офіційною в їх регіоні. Хотіли би, щоб стала офіційною в їх регіоні – 7% (ще 1% не визначилися із своєю позицією). Таким чином, на 2024 рік в Україні є 10% тих, хто хотів би бачити російську мову або офіційною у своїй області, або взагалі другою державною. Натомість 81% або бажають її усунення з офіційного спілкування на всій території, або проти її використання у своєму регіоні.

Графік 1. А як Ви вважаєте, якою повинна бути державна політика стосовно російської мови в Україні? Російську мову - ...?

У таблиці нижче наведена динаміка протягом 2013-2024 років у регіональному вимірі. Навіть на Заході України в 2015 році 44% мешканців виступали за те, щоб російська мова могла бути другою офіційною, де більшість населення цього бажає, а 6% підтримували державний статус. На 2024 рік на Заході 80% виступають за повне усунення з офіційного спілкування, а з 15%, які готові допустити офіційний статус в окремих областях, 14% проти офіційного статусу у своїй області. У Центрі України також до 69% зросла частка тих, хто виступає за повне усунення з офіційного спілкування, плюс 18% хоча і допускають таку можливість для інших областей, але проти бачити російську офіційною у своєму регіоні.

Найбільш же відчутні зміни мають місце на Півдні і Сході. Так, на Півдні України ще в 2015 році 37% хотіли бачити російську мову другою державною, а 43% вважали, що вона може стати офіційною, де більшість населення цього бажає. Лише 13% відповіли, що її треба усунути з офіційного спілкування. У лютому 2024 року більшість мешканців Півдня – 54% – виступають за повне усунення російської мови з офіційного спілкування. Водночас до 6% зменшилася частка тих, хто вважає, що російська мова має отримати державний статус. Лишається ще 30% тих, хто вважає, що російська мова може стати офіційною в окремих регіонах, але з них 15% проти, щоб російська мова була офіційною в їх регіоні. Хотіли би бачити офіційною у своєму регіоні – 12%, не визначилися – 3%. Таким чином, на Півдні 69% підтримують або повне усунення з офіційної сфери, або принаймні проти, щоб в їх регіоні російська мова була офіційною. На противагу цьому 18% або хочуть, щоб російська мова була офіційною в їх регіоні, або взагалі стала державною.

На Сході України з 3% у 2015 році до 40% зараз стало більше тих, хто підтримує усунення російської мови з офіційного спілкування на всій території. Водночас з 31% до 6% стало менше тих, хто виступає за державний статус російської мови. При цьому зараз 43% вважають, що російська мова може бути офіційною в окремих регіонах, де більшість цього бажає. З них 12% проти того, щоб російська мова стала офіційною в їх регіоні, 28% – підтримують таку ініціативу, а 2% не визначилися. Таким чином, на Сході 52% підтримують або повне усунення з офіційної сфери, або принаймні проти, щоб в їх регіоні російська мова була офіційною. На противагу цьому 34% або хочуть, щоб російська мова була офіційною в їх регіоні, або взагалі стала державною.

Важливо звернути увагу, що дуже можливо, що якби ми окремо підкреслили, що мова не йде про заборону повсякденного побутового спілкування російською мовою, то ще менше би людей говорили про певний офіційний статус російської мови. У будь-якому випадку фактично у всіх регіонах більшість населення не підтримує надання офіційного статусу російській мові.

Таблиця 1. Державна політика щодо російської мови в регіональному вимірі

            У таблиці нижче дані наведені в розрізі того, якою мовою спілкуються вдома. Серед респондентів, які вдома переважно спілкуються російською мовою, 54% або виступають за повне усунення російської мови з офіційного спілкування (43%), або принаймні проти офіційного статусу у своїй області (11%). Натомість 31% російськомовних громадян або вважають, що російська мова має бути офіційною в їх регіоні (21%), або щоб вона стала державною (10%).

Таблиця 2. Державна політика щодо російської мови у розрізі мови спілкування вдома

У таблиці нижче ставлення до статусу російської мови наведене у розрізі вікових категорій. Чим молодші респонденти, тим більш активно вони наполягають на усуненні російської мови з офіційного спілкування. Серед наймолодших респондентів (18-29 років) 84% наполягають на повному усуненні російської мови з офіційного спілкування. Серед осіб у віці 30-59 років показник становить 66-69%, серед осіб у віці 60-69 років – 56%, серед осіб у віці 70+ років – 50%.

Таблиця 3. Державна політика щодо російської мови у розрізі віку респондентів

А. Грушецький, коментарі до результатів опитування:

Українці від моменту здобуття Незалежності демонстрували дивовижно толерантне ставлення до російської мови та російськомовних співгромадян. І в 1990-х, і в 2000-х, і в 2010-х роках, і в 2020-х роках українці у всіх регіонах визнавали, що об’єктивних серйозних мовних проблем в Україні немає та, зокрема, нормально ставилися до використання російської мови в різних сферах. Російськомовні українці разом з українськомовними українцями були на перших місцях за соціальною дистанцією у всіх регіонах (тобто сприймалися найтепліше і найближче).

Навіть окупація Криму та окремих територій Донецької і Луганської областей практично не змінила це ставлення. У 2020 році ми запитували, яке з двох тверджень є ближчим, і лише 30% відповідали, що російська мова становить загрозу незалежності, а 50% натомість вважали російську мову історичним надбанням України, яке варто розвивати (і в цьому ж опитуванні 57% були переконані, що в майбутньому українці будуть переважно спілкуватися українською мовою). З 1990-х років ми дійсно були свідками процесу формування сучасної української громадянської нації, формування національної свідомості, у рамках якої українська мова ставала все більш відчутним державним символом, проте лишаючи російській мові присутність та безумовно не заперечуючи право людей спілкуватися цією мовою. Хоча російська влада виправдовує вторгнення тим, що в Україні нібито процвітала русофобія, але фактично критичне ставлення стало наслідком такого жорстокого вторгнення, а не було його причиною.

Важливо, що в Україні зберігається переважно нормальне (позитивне або нейтральне) ставлення до російськомовних співгромадян, проте довгостроковим курсом є розвиток української мови як важливої складової та символу української громадянської нації. Прикметною є зміна парадигми сприйняття української мови у віковому розрізі. Ще на початку 2000-х років (і насправді і пізніше) українська мова у багатьох асоціювалася як мова старших людей і людей із сільської місцевості (мова «бабусь і дідусів»). Зараз ми бачимо, що найбільше наполягають на єдиному державному і офіційному статусі української мови – наймолодші українці.

Проте треба зберігати розважливість і розуміти, що процес розвитку української мови і поширення на раніше переважно російськомовних територіях – тривалий і поступовий. Абсолютна більшість населення на всіх територіях мають спільний фундамент, який сприймає поступовому поширенню української мови. Утім, окремі публічні особи (які часто не користуються суспільною довірою, але при цьому їх наративи жваво поширюються в медіа) вдаються до руйнівних деструктивних заяв, які спираються на стигматизацію та образу російськомовних співгромадян. Це руйнує суспільну злагоду і консенсус та може негативно позначитися на обороноздатності. Для нас усіх зараз має бути пріоритет у пошуку всього, що нас об’єднує. Ми всі маємо дивитися в краще майбутнє і докладати спільних зусиль для його досягнення, а не тонути в суперечках, хто більш правильно поводився 5-10-20 років тому.  

Додаток 1. Формулювання запитань з анкети

А як Ви вважаєте, якою повинна бути державна політика стосовно російської мови в Україні? Російську мову – … ПОЛОВИНІ РЕСПОНДЕНТІВ ЗАЧИТУВАТИ В ПОРЯДКУ 1-2-3, ПОЛОВИНІ – В ПОРЯДКУ 3-2-1